Втрачене тепло вже ніколи не повернеться. Загублені у срібнолицих снігах мрії — захолонуть, так ніколи і не ставши реальними, а душа… а шовковиста душа, що блукатиме в морозних обіймах Володарки Зими, не віднайде своє істинне щастя. І яким би привітним та лагідним не здавалося величаве зимове сонце, воно все-одно  залишиться надто байдужим до людської печалі — не приголубить… не зігріє… не допоможе… ніколи... Так і залишиться вільним спостерігачем початків і кінців сотень тисяч знедолених життів, що мандрують крізь засніжені ліси, заморожені луки, заковані сталевою кригою ріки та озера. Нічого окрім розпачу, нічого окрім безнадії… нічого ...