Універсальний рок-атракціон від фахівців своєї справи

Хто би міг подумати 2013 року, що гурт із дивацькою назвою "Сметана band" та піснями зі специфічним гумором, здебільшого вульгарним або чорним, за десять років стане одним із передових поппанк-виконавців України? Гурт, в альбомах якого можуть спокійно чередуватися пісні про секс із тваринами та про роздуми над призначенням у житті; гурт, який має десятки мільйонів переглядів і прослуховувань, але не має майже жодних повноцінних інтерв'ю та згадувань у медіа; гурт, який вважає своєю цільовою авдиторією нереалізованих людей 30+, але є кумирами підлітків-неформалів та аніме-косплеєрів. Гурт-провокація, гурт, що складається з протиріч, як і наше життя, цього року відзначив 10-річчя та випустив свій восьмий альбом. Над новим альбомом ішла робота тривалий час, тому фанати були заінтриговані та переслуховуючи сингли й сніпети, затамувавши подих чекали на реліз. І в ніч на 11 серпня це нарешті відбулося.

Альбом відкриває бурхливий та динамічний "Аніме-опенінг", який обвалюється на тебе потужним, насиченим звуком, задаючи тон усьому подальшому вмісту та виправдовуючи назву альбому. Ліричний герой пісні втрачає, здавалося б, усе, поневіряється в божевільному вирі життя, яке представляється самостійним уособленим персонажем та бавиться його долею як хоче, поки він не вирішує відмовитися від стороннього впливу (або перекладання на нього відповідальності) та бере кермо до своїх рук. Атмосфера зневіри та водночас надії дійсно проходитиме червоною ниткою крізь увесь треклист платівки. Спочатку мені здалося, що саме таку назву пісня отримала за чітким розрахунком і є своєрідним реверансом уже згадуваній аніме-авдиторії, яка прийшла до дружного сімейства фанів "Сметани" завдяки animatic-кліпам на "Воху и Лёху" та "Конструкторы" і продовжує поповнюватися, але жодних доказів цьому ми знайти не можемо, тому це залишається лише моїм припущенням.

Продовжує заданий тон не менш гучна, але більш весела на перший погляд "Не закохуйся", яка поєднує в собі елементи панку та металу (на альбомі взагалі буде багато експериментів, але про це згодом). Та під, здавалося б, веселою обгорткою знову ховається невпевнений у собі ліричний герой, який у тверезому стані не здатний підійти та заговорити з об'єктом своїх симпатій, тому йде на авантюру, закінчення якої залишається відкритим, та якщо вважати подальші треки ідейним продовженням одного великого сюжету, то можна припустити її провал. Але кліп на пісню, як це часто буває в Сметани, зовсім несерйозний і ніби є приквелом до легендарної "Женился на мужике". Приспів запам'ятовується і підштовхує до гучного підспівування, що є однозначним успіхом.

Третя пісня альбому, "Дискотека "Ностальжі"", за прослуховуваннями на платівці поки що тримає лідерство, якщо не враховувати випущених раніше синглів. Сповнена синтезаторних ретро-мотивів, вона, якщо я правильно зрозумів, розповідає історію про наступність поколінь, які проходять через один і той самий клуб та стають свідками п'яної різанини. Як сказав один мій друг, "коли прочитав текст, навіть якось незручно танцювати під неї стало". Але як на мене, тут байдужо-меланхолійна манера оповіді Єгора Кувалдіна не наштовхує на особливі переживання, а радше заохочує пустити все на самоплин і віддатися танцям, залишаючись стороннім спостерігачем.

А от наступний трек "Істерика" є різким і відчайдушним, а для когось може навіть тригерним. Його я би відніс до однієї категорії з "Верь в меня", "Выстою" та "Скелетами", де головний герой знаходится на межі нервового зриву, усе найгірше, що в ньому є, вилазить назовні, а болючі спогади та жахи, які начебто вже відпустили, знов навідуються до нього та перевіряють психіку на міцність. Музика майстерно передає настрій тексту, гітарно-барабанний ритм у куплетах ніби ілюструє слова "кожен рух як цвях" і "щільно гатить у мозок за патроном патрон" та загальну напружену панічну атмосферу, а на приспіви приходится зрив і гітари вибухають ревом. Хтось скаже, що такі пісні заганяють у депресію, але як на мене, вони допомагають людині її переживати та почуватися не самотньою, адже вона знає, що крім неї ще хтось відчуває те ж саме й тримається.

У bcrd, яка віддає важким похміллям (а якщо точніше - "Ханговером"), ліричний герой намагається знайти спасіння в алкоголі та просить забрати в нього нав'язливі спогади, що мучать його тривалий час. На кожному альбомі "Сметани" знайдеться місце повільній та важкій пісні, як от "Лето" або "Умереть молодым". Я наважуся назвати цей трек одним зі своїх еталонів звучання на цьому альбомі, де вивірена кожна нотка, хоча за прослуховуваннями він несправедливо пасе задніх — мабуть, середньостатистичний слухач не дуже налаштований майже на п'ять хвилин занурюватися в чийсь внутрішній морок, бо мороку зараз і так достатньо навколо, натомість йому хочеться простого двіжу, з чим відмінно справляється наступна пісня.

"Лицемірка" — це нехитрий підлітковий поппанк, який, імовірно, вже точно написаний з певною метою, а саме — стати на концертах достойною заміною "Плохим манерам" та "Девочка любит девочку". Зміст тексту можна вичерпно зрозуміти за назвою, куплети ніби писалися вже після складання приспіву, для його обрамлення. Рядова танцювально-слемова пісня без подвійних сенсів та незвичних музичних ходів — у ній усе можна передбачити, у тому числі й періодичні зриви на крик з метою надання різноманіття при виконанні приспіву, який звучить аж 7 разів у різних варіаціях для надійного відбиття у пам'яті — то в ролі інтро, то в ролі бриджу, а програш повторює його мелодію.

"День народження". Експериментальний трек у стилі постпанк, який міг би бути несподіванкою, якби не записи з репетиції 2021 року, де по одній із пісень можна зрозуміти, що "Сметана" давно прагнула випустити щось у цьому жанрі й цього варто було очікувати. Для мене, як для інтроверта, який терпіти не може колективні святкування, а тим паче дня народження, і любить подумати над сенсом свого існування, текст цієї пісні є найбільш близьким серед усіх текстів пісень альбому. Звісно, знавці постпанку можуть звинуватити цю пісню в порушенні певних канонів, адже приспів, виконаний високим тоном, убиває всю "эмалированную" атмосферу та повертає в бік уже традиційного для "Сметани" панку, але експеримент на те й експеримент, щоб принести щось нове в звучання, у даному випадку домішати один жанр до іншого.

Коли пісня "Зміни" вийшла синглом, вона не викликала в мене внутрішнього відгуку, і досі я не можу зрозуміти, чи подобається вона мені, але вона є знов-таки доволі красивим нетиповим для "Сметани" експериментом з ухилом, як написав Єгор, "в інді, а то й в артрок". Після прослуховування першого куплету та приспіву я припустив, що вона про глобальні зміни як тенденцію останніх двох років, які в тому числі зачепили й гурт, і заохочування до прощання з минулим. Мені такий кон'юнктурний підтекст спершу не сподобався, але вже на другому куплеті мене спустили з небес на землю й композиція виявилася черговим описом важкого переживання розриву стосунків, але навідміну від умовної "Разные люди", вона не сипле сіль на свіжу рану, а навпаки намагається її якомога швидше загоїти, даючи ледь не психологічні поради.

"Тупі танці". Цей трек у дусі "Ля-ля", "Весёлой песни", "Кисломолочной исповеди", "Меня ненавидят все" та "Как перестать думать стихами" є привітом усім олдам як за текстом, так і за звучанням, і виглядає як одночасно критика та підбадьорення автором самого себе на тривалому кар'єрному шляху. Це чи не єдиний безтурботний привіт із минулого у "Похмурому" сьогодні. Він також звучить повчально, закликає не боятися йти до своєї мрії, що би про тебе не казали, і таку ідею я схвалюю.

Текст "Скла" є мені зовсім неблизьким, описи Єгором сцен палкої пристрасті ліричних героїв із поцілуками та стисканням долонь чомусь я би з більшою ймовірністю відніс до крінж-року, ніж попередню пісню, музика мене також не дуже зачепила — для "Сметани" звучить надто попсово. Я би може й лояльно поставився, якби почув це у виконанні "Без обмежень", та від "Сметани" очікуєш дещо іншого що текстово, що музично. Але буде безглуздим не визнати, що з нового українськомовного матеріалу цей трек вистрілив найбільше і є новим хітом нової "Сметани". За саундом це також черговий вдалий експеримент. Іноді після першого ж прослуховування я можу спрогнозувати популярність пісні, але іноді просто розумію, що це не моє, і не в змозі пояснити, чим, наприклад, умовний "Патимейкер" свого часу завоював прихильність широких мас, не маючи чіпкого мотиву. Та попри початкове неприйняття, зараз я іноді можу переслухати "Скло", хоча й не вважаю його чимось видатним для себе, можливо тому, що воно не гармоніює з моїм настроєм.

"Хвилина мовчання". Приклад нешаблонної української пісні про жертви війни, за яку не соромно. Можливо, я помиляюся, але мною тут відчувається душа, а не бажання осідлати хвилю актуальності (хоча іноді одне другому не заважає). Принаймні я на це сподіваюся, бо як би не бажав я більш широкого визнання "Сметани", та не хотілося б, аби гурт скочувався до відвертої комерції в дусі "про це співають усі зараз, значить, і нам варто спробувати". Але якщо навіть припустити, що це все ж друге, то знімаю капелюха перед майстерністю хлопців, які навчилися робити якісний продукт, який відповідає потребам часу. Особливо чіпляє надривний вокал під час соло — цей крик здатен умістити в собі як біль однієї людини, так і колективний біль.

The End. Дійсно несподіваний від "Сметани" хіп-хоп у стилі Kalush, та навідміну від нього, змістовний і без зайвих слів. Відверта розмова втомленого артиста зі своїм слухачем, який, як і будь яка жива людина в наш час, дещо збитий з пантелику тим, що відбувається навколо, і не знає сам, що буде далі. Сумно, що десятиріччя гурту, підсумки якого підбиваються у пісні, припало на такий переламний період в історії, у порівнянні з яким нещодавні коронавірусні часи вже здаються безтурботними та сонячними. Після початку повномасшабного вторгення "Сметана", як і більшість українських виконавців, перейшла на українську мову, що, звісно, відсіяло велику частину російськомовної авдиторії країн СНД та водночас привернуло увагу нової. Багато матеріалу, написаного до 24 лютого і запланованого на восьмий альбом, так і не побачило світ (принаймні, поки що). Та це не завадило "Сметані" майстерно відоразити свої почуття новими фарбами, створивши універсальний музичний атракціон, де кожна композиція є самостійною, неповторною, і кожен слухач може знайти щось близьке для себе. Саме тому всім пісням я поставив одаково високий бал — бо на альбомі немає необов'язкового прохідняку, все на своєму місці й нічого зайвого. Хтозна, куди далі нас заведе життя. Але поки є кому робити музику та є кому її слухати, приголомшлива історія триває. І наостанок хочеться процитувати Noize MC: "У кінці все обов'язкового буде добре. Якщо все недобре, то це ще не кінець".